Вправи. Живлення. Дієти. Тренування. Спорт

Історія освіти олімпійських ігор. Загадкова та непередбачувана історія олімпійських ігор

Багато століть знадобилися для того, щоб відновити ці чудові спортивні свята. Але ми – учасники та глядачі сучасних Олімпіад – не повинні забувати про своїх далеких попередників. Ми вдячні їм і за запозичену нами ідею миру та дружби народів, покладену в основу сучасного олімпійського руху, та за підказаний нам давніми греками ритуал відкриття Ігор, та за суворі правила спортивної боротьби, вшанування переможців.

Відновленню Олімпійських ігор передувало чимало подій, які привернули увагу до Олімпіад стародавнього світу. Однією з таких подій були розкопки руїн Олімпії, зроблені в 70-х роках минулого століття німцем Ернстом Курціусом. Вдалося виявити залишки 40 будівель, знайти безліч скульптур та барельєфів, бронзових предметів, у тому числі спортивних снарядів.

Розкопки дозволили відновити вигляд древньої Олімпії, розташованої в долині річки Алфея серед тінистих оливкових гаїв, уявити, як виглядали в ті далекі часи стадіон, готелі, приміщення для атлетів, численні храми та головна святиня Олімпії - храм Зевса, зі статуєю верхів створеної великим Фідієм.

З кожним роком зростала цікавість до Олімпійських ігор. Дедалі частіше висловлювалися пропозиції щодо відновлення цього найбільшого спортивного форуму стародавнього світу. І коли у 1892 році французький педагог і громадський діяч П'єр де Кубертен виступив у Сорбонні з доповіддю «Відродження Олімпіади», ґрунт для організації Олімпійських ігор вже був підготовлений.

24 липня 1894 року Міжнародний спортивний конгрес, який зібрався в актовій залі Сорбони, на якому були присутні представники 34 країн, прийняв рішення-провести в 1896 році в Греції першу Олімпіаду і надалі проводити її раз на чотири роки.

Багато суперечок викликала у організаторів програма олімпійських змагань. Жодних сумнівів не було ні в кого тільки з приводу легкої атлетики. Справді, змагання з бігу, стрибків та метань становили основу Олімпійських ігор стародавнього світу. Широке поширення набула легка атлетика і в наш час, ставши одним із головних засобів фізичного виховання.

До програми змагань в Афінах було включено 12 видів легкоатлетичного спорту. На Мармуровому стадіоні в Афінах бігуни на короткі дистанції могли змагатися у бігу на 100 та 400 метрів.

Бігуни на середні та довгі дистанції – у бігу на 800, 1500 метрів та у марафонському бігу. Стрибки виступали у стрибках у довжину, висоту, з жердиною та в потрійному. Метачі штовхали ядро ​​і метали диск. Нарешті, любителі бар'єрного бігу мали змогу помірятися силами у бігу на 100 метрів із бар'єрами.

Від першої Олімпіади 1896 року до XXI Олімпійських ігор, проведених у Монреалі 1976 року, минуло 80 років. За ці роки невпізнанно змінилася легкоатлетична програма. Замість 12 видів тепер вона включає 36 видів бігу, стрибків, метань, багатоборств та спортивної ходьби. За 13 видами легкої атлетики виступають на сучасних Іграх жінки.

Вісімдесят олімпійських років на бігових доріжках, секторах для стрибків та метань точилася боротьба за місця на п'єдесталі пошани, за рекорди та вищі досягнення. У цю боротьбу залучалися дедалі нові країни, нові покоління спортсменів. Якщо в легкоатлетичних змаганнях в Афінах взяли участь лише 59 легкоатлетів із 10 країн, то в 1976 році в Монреалі кількість учасників цих змагань досягла 1379 осіб із 80 країн світу.

Свій внесок в олімпійську історію розвитку легкої атлетики зробили багато країн. Провідна роль спринтерському бігу і метаннях тривалий час належала спортсменам США. Фінляндія прославилася видатними бігунами на довгі дистанції та метальниками списа, Франція та Англія - ​​бігунами на середні дистанції, Японія - стрибунами з жердиною та потрійним.

Починаючи з Олімпійських ігор 1952 року на передові позиції в легкій атлетиці виходять спортсмени соціалістичних країн, які поклали край багаторічній гегемонії на Олімпіадах американських спринтерів, стрибунів і метальників. В останні роки переможну ходу стадіонами світу починають легкоатлети країн Африканського континенту, що звільнилися від колоніального гніту.

Зростають досягнення учасників Олімпійських ігор. Іноді здається, що вже досягнуто меж людських можливостей. Але починаються нові Ігри і знову перекриваються старі результати, встановлюються нові рекорди. На допомогу тренерам та спортсменам приходить наука. Удосконалюються засоби та методи тренування. Поліпшується якість спортивних снарядів, обладнання. Наче на крилах несе бігунів до фінішу тартанова доріжка. Вгвинчується в повітря і довго планує нової форми спис, що має відмінні аеродинамічні властивості.

І ось все швидше і швидше долають спринтери дистанції 100, 200 та 400 метрів, бігуни на середні дистанції 800 та 1500 метрів, стаєри – 5000 та 10 000 метрів. Все вище і вище піднімається планка у стрибках у висоту та з жердиною. Дедалі далі відлітають диск, спис і молот. Вже подолано фантастичні рубежі: 10 і 20 секунд у бігу на 100 і 200 метрів. На 2 метри 35 сантиметрів піднято планку у стрибках у висоту. 10 сантиметрів залишилося задля досягнення 9-метрового кордону у стрибках у довжину. Досягнуто 70-метровий рубіж у метанні диска, 80-метровий у метанні молота, 90-метровий у метанні списа. Зростають результати та інших видах легкої атлетики.

Як вдалося завоювати ці рубежі? Чи зростатимуть надалі олімпійські досягнення?

Невже немає межі людським можливостям у легкій атлетиці?

Хто і чому ставав героєм Олімпійських ігор?

Що лежить на шляху олімпійських чемпіонів до спортивної слави і яка їхня подальша доля?

Відповіді на ці запитання знайдуться на сторінках сайту

У Парижі у Великій залі Сорбони зібралася комісія з відродження Олімпійських ігор. Її генеральним секретарем став барон П'єр де Кубертен. Потім оформився Міжнародний Олімпійський Комітет — МОК, до якого увійшли найавторитетніші та найнезалежніші громадяни різних країн.

Перші Олімпійські ігри сучасності спочатку планували провести на тому ж стадіоні в Олімпії, де проходили Олімпійські ігри Стародавньої Греції. Однак це вимагало надто великих реставраційних робіт і перші відроджені олімпійські змагання відбулися в столиці Греції Афінах.

6 квітня 1896 року на реставрованому античному стадіоні в Афінах грецький король Георгій оголосив перші Олімпійські ігри сучасності відкритими. На церемонії відкриття були присутні 60 тисяч глядачів.

Дата церемонії була обрана не випадково — цього дня великодній понеділок збігся одразу у трьох напрямках християнства — у католицизмі, православ'ї та протестантизмі. Ця перша церемонія відкриття Ігор заклала дві олімпійські традиції — відкриття Ігор главою держави, де відбуваються змагання та виконання Олімпійського гімну. Однак таких неодмінних атрибутів сучасних Ігор, як парад країн-учасниць, церемонія запалення Олімпійського вогню та виголошення Олімпійської клятви не було; їх було введено пізніше. Не було Олімпійського села, запрошені спортсмени самі забезпечували себе житлом.

В Іграх I Олімпіади взяли участь 241 спортсмен із 14 країн: Австралії, Австрії, Болгарії, Великобританії, Угорщини (на момент проведення Ігор Угорщина входила до складу Австро-Угорщини, але на змаганнях угорські спортсмени виступали окремо), Німеччини, Греції, Данії, Італії , США, Франції, Чилі, Швейцарії, Швеції.

Спортсмени Росії досить активно готувалися до Олімпіади, однак через відсутність коштів російська команда на Ігри не була спрямована.

Як і в давні часи, у змаганнях першої Олімпіади сучасності брали участь лише чоловіки.

Програма перших Ігор включала дев'ять видів спорту — класична боротьба, велоспорт, гімнастика, легка атлетика, плавання, стрільба кульова, теніс, важка атлетика і фехтування. Було розіграно 43 комплекти нагород.

Відповідно до античної традиції Ігри почалися зі змагань легкоатлетів.

Легкоатлетичні змагання стали наймасовішими — у 12 видах взяли участь 63 спортсмени з 9 країн. Найбільше видів — 9 — виграли представники США.

Першим олімпійським чемпіоном став американський легкоатлет Джеймс Конноллі, який переміг у потрійному стрибку з результатом 13 метрів 71 сантиметр.

Змагання з боротьби проходили без єдиних затверджених правил проведення сутичок, не було також вагових категорій. Стиль, у якому змагалися атлети, був близьким до сьогоднішнього греко-римського, проте дозволялося вистачати суперника за ноги. Розігрувався лише один комплект медалей серед п'яти спортсменів, причому лише двоє змагалися виключно у боротьбі — решта брали участь у змаганнях та з інших дисциплін.

Оскільки штучних басейнів в Афінах не було, змагання з плавання були проведені у відкритій затоці біля міста Пірей; старт та фініш були відзначені прикріпленими до поплавців канатами. Змагання викликали величезний інтерес – на початок першого запливу на березі зібралося близько 40 тисяч глядачів. Участь взяли близько 25 плавців із шести країн, більшість — морські офіцери та матроси торгового флоту Греції.

Медалі були розіграні у чотирьох видах, всі запливи проходили "вільним стилем" - дозволялося плисти будь-яким способом, змінюючи його по ходу дистанції. У той час найбільш популярними способами плавання були брас, "овер-арм" (удосконалений спосіб плавання на боці) та "треджен-стиль". На вимогу організаторів Ігор у програму було включено також прикладний вид плавання — 100 метрів у матроському одязі. У ньому брали участь лише грецькі матроси.

У велоспорті було розіграно шість комплектів медалей – п'ять на треку та одна на шосе. Трекові перегони пройшли на спеціально побудованому до Ігор велодромі "Нео Фалірон".

У змаганнях зі спортивної гімнастики було розіграно вісім комплектів нагород. Змагання проходили на свіжому повітрі, на Мармуровому стадіоні.

У стрільбі було розіграно п'ять комплектів нагород — два у стрільбі з гвинтівки та три у стрільбі з пістолета.

Змагання з тенісу відбулися на кортах Афінського тенісного клубу. Було проведено два турніри — в одиночному та парному розряді. На Іграх 1896 ще не існувала вимога, щоб всі члени команди представляли одну країну, і деякі пари були міжнародними.

Змагання з важкої атлетики проходили без поділу на вагові категорії і включали дві дисципліни: вичавлювання двома руками кульової штанги і піднімання гантелі однією рукою.

У фехтуванні було розіграно три комплекти нагород. Фехтування стало єдиним видом спорту, куди було допущено і професіоналів: окремо було проведено змагання серед "маестро" - викладачів фехтування ("маестро" було допущено також на Ігри 1900 року, після чого подібна практика припинилася).

Кульмінацією Олімпійських ігор став марафонський біг. На відміну від усіх наступних олімпійських змагань у марафонському бігу, довжина дистанції марафону на Іграх І Олімпіади дорівнювала 40 кілометрів. Класична довжина марафонської дистанції – 42 кілометри 195 метрів. Першим із результатом 2 години 58 хвилин 50 секунд фінішував грецький листоноша Спірідон Луїс, який став після цього успіху національним героєм. Крім олімпійських нагород йому дісталися золотий кубок, заснований французьким академіком Мішелем Бреалем, який наполягав на включенні до програми Ігор марафонського бігу, бочка вина, талон на безкоштовне харчування протягом року, безкоштовне пошиття сукні та користування послугами перукаря протягом усього життя, 10 центнерів шоколаду. 10 корів та 30 баранів.

Нагородження переможців відбувалося у день закриття Ігор – 15 квітня 1896 року. З Ігор І Олімпіади встановилася традиція виконання на честь переможця національного гімну та піднесення національного прапора. Переможця увінчували лавровим вінком, йому вручали срібну медаль, оливкову гілку, зрізану у Священному гаю Олімпії, та диплом, виконаний грецьким художником. Власники других місць здобули бронзові медалі.

Ті, що посіли треті місця, на той час не враховувалися, і лише пізніше Міжнародний олімпійський комітет включив їх у медальний залік серед країн, проте не всі медалісти були визначені точно.

Найбільше медалей виграла команда Греції — 45 (10 золотих, 17 срібних, 18 бронзових). Другою стала команда США – 20 нагород (11+7+2). Третє місце посіла команда Німеччини – 13 (6+5+2).

Матеріал підготовлений на основі інформації відкритих джерел

Перші Олімпійські ігри відбулися в Олімпії 776 року до н.е. Ця дата збереглася донині завдяки звичаєм древніх греків гравірувати імена олімпійських чемпіонів (їх тоді називали олімпіоніками) на мармурових колонах, встановлених на березі річки Алфей. Мармур зберіг не лише дату, а й ім'я першого переможця. Ним був Кореб – кухар із Еліди. Перші 13 ігор припускали лише один вид змагань - біг на один стадій. Згідно з грецьким міфом, ця відстань відміряв сам Геракл, і вона дорівнювала 192,27 м. Звідси походить і всім відоме слово «стадіон». Спочатку в іграх брали участь спортсмени з двох міст – Еліса та Піси. Але незабаром вони набули величезної популярності, що поширилася на всі грецькі держави. У той же час виникла ще одна чудова традиція: протягом усіх Олімпійських ігор, тривалість яких постійно збільшувалася, наступало «священне перемир'я» для всіх армій, що борються.

Не кожен атлет міг стати учасником ігор. Закон забороняв виступати на Олімпіаді рабам та варварам, тобто. іноземцям. Спортсмени з-поміж вільнонароджених греків мали записатися у суддів ще за рік до відкриття змагань. Безпосередньо перед відкриттям олімпійських ігор вони мали надати докази того, що вони протягом щонайменше десяти місяців готувалися до змагань, підтримуючи спортивну форму щоденними вправами. Тільки для переможців попередніх Олімпійських ігор робили виняток. Оголошення про майбутні Олімпійські ігри викликало надзвичайний ажіотаж серед чоловічого населення всієї Греції. Люди натовпом прямували до Олімпії. Щоправда, жінкам бути присутніми на іграх заборонялося під страхом смертної кари.

Програма древніх Олімпіад

Поступово до програми ігор додавалися все нові та нові види спорту. У 724 році до н. до бігу однією стадій (стадіодрому) додався діаул – біг дистанцію 384,54 м., в 720 року до н.е. - Долиходром або біг на 24 стадія. У 708 р. до н. до програми Олімпійських ігор увійшло п'ятиборство, що складається з бігу, стрибків у довжину, боротьби, метання диска та списи. Тоді ж пройшли перші змагання з боротьби. У 688 р. до н. у програму Олімпіади увійшов кулачний бій, ще через дві Олімпіади – змагання колісниць, а 648 р. до н.е. – найжорстокіший вид змагань – панкратіон, який об'єднав прийоми боротьби та кулачного бою.

Переможці Олімпійських ігор шанувалися як напівбоги. Протягом усього життя їм виявлялися почесті, а після смерті олімпіоніка зараховували до сонму «малих богів».

Після прийняття християнства Олімпійські ігри стали сприйматися як один із проявів язичництва, і в 394 році до н. імператор Феодосій I заборонив їх.

Відродився Олімпійський рух лише наприкінці ХIХ століття завдяки французу П'єру де Кубертену. І, звичайно, перші відроджені Олімпійські ігри проходили на грецькій землі – в Афінах, в 1896 році.

Олімпійські ігри(Олімпіади) – найбільші сучасні міжнародні комплексні спортивні змагання, що проводяться раз на чотири роки. Літні Олімпійські ігри проводяться з 1896 (лише під час світових воєн ці змагання не проводилися). Зимові Олімпійські ігри, засновані в 1924 спочатку проводилися в той же рік, що і літні. Але 1994 року було ухвалено рішення зрушити час проведення зимових Олімпійських ігор на два роки щодо часу проведення літніх Олімпіад.

Згідно з грецькими міфами, проведення Олімпіад заснував Геракл після успішного закінчення одного зі славних діянь-подвигів: очищення Авгієвих стайнь. За іншою версією ці змагання знаменували успішне повернення аргонавтів, які, на вимогу Геракла, присяглися один одному у вічній дружбі. Для того, щоб гідно відсвяткувати цю подію, було обрано місце над річкою Алфей, де пізніше було споруджено храм богу Зевсу. Також існують легенди, що оповідають про те, що Олімпія була заснована оракулом на ім'я Ям або міфічним героєм Пелопсом (сином Тантала і предком Геракла, царем Еліди), який переміг у змаганні на колісницях Еномая, царя міста Писи.

Сучасні вчені-археологи вважають, що змагання, подібні до олімпійських, проводилися в Олімпії (західний Пелопонес) приблизно в IX - X ст. до н. А найдавніший документ, в якому описуються Олімпійські ігри, присвячені богу Зевсу, датований 776 роком до н. На думку істориків, причина такої високої популярності спортивних змагань у Стародавній Греції надзвичайно проста - країна в ті часи була поділена на невеликі міста-держави, які постійно ворогували між собою. У таких умовах, щоб відстояти свою незалежність і здобути перемогу у битві, як солдати, так і вільні громадяни змушені були присвячувати чимало часу тренуванням, які мали на меті розвиток сили, спритності, витривалості тощо.

Список олімпійських видів спорту спочатку складався з однієї дисципліни - бігу на коротку дистанцію - 1 стадію (190 метрів). Бігуни вишиковувалися на стартовій лінії на весь зріст, простягаючи праву руку вперед, і чекали сигналу судді (елланодика). Якщо ж хтось із атлетів випереджав стартовий сигнал (тобто мав місце фальстарт), він піддавався покаранню - суддя бив спортсмена, що провинився, припасеної для цієї мети важким ціпком. Дещо пізніше з'явилися змагання у бігу на довгі дистанції - у 7 та 24 стадії, а також бігу у повному бойовому озброєнні та бігу за конем.

У 708 році до н. у програмі Олімпійських ігор з'явилися метання списа (довжина дерев'яного списа дорівнювала зростанню спортсмена) та боротьба. Цей вид спорту відрізнявся досить жорстокими правилами (наприклад, були дозволені підніжки, захоплення противника за ніс, губу чи вухо тощо) і був надзвичайно популярним. Переможцем оголошували борця, якому вдалося тричі повалити суперника на грішну землю.

У 688 році до н. до списку олімпійських видів спорту включили кулачний бій, а 676 року до н.е. додали змагання на колісницях, запряжених четвіркою або парою коней (або мулів). Спочатку господар упряжки сам повинен був керувати тваринами, пізніше для цієї мети дозволено було наймати досвідченого візника (незалежно від цього вінок переможця отримував господар колісниці).

Дещо пізніше на Олімпіадах стали проводитися змагання зі стрибків у довжину, причому спортсмен після невеликого розбігу повинен був відштовхнутися обома ногами і різко викинути руки вперед (у кожній руці стрибун тримав по гирі, які ніби захопили його за собою). Також до списку олімпійських змагань були включені змагання музикантів (арфістів, герольдів та трубачів), поетів, ораторів, акторів та драматургів. Спочатку свято тривало один день, пізніше – 5 днів. Проте траплялися випадки, коли урочистості затягувалися на цілий місяць.

Щоб забезпечити безпеку учасників Олімпіад, три царі: Клеосфен (з Писи), Іфіт (з Еліса) та Лікург (зі Спарти) уклали угоду, згідно з якою на час проведення ігор припинялися будь-які воєнні дії - з міста Елліс розсилали гінців, які оголошували про перемир'я ( відродити цю традицію вже в наші дні, в 1992 році, намагався МОК, який закликав усі народи світу відмовитися від воєнних дій на час проведення Олімпіад. офіційного закриття Ігор". Відповідну резолюцію було затверджено в 2003 році Генеральною Асамблеєю ООН, а в 2005 році вищезгаданий заклик був включений до "Декларації Тисячоліття", підписаної лідерами багатьох країн світу).

Навіть коли Греція, втративши незалежність, стала частиною Римської імперії, Олімпійські ігри продовжували існувати, аж до 394 року н. імперії, офіційною релігією якої прийнято християнство.

Відродження Олімпіад почалося близько ста років тому, коли 1894 року в Парижі з ініціативи французького педагога та громадського діяча барона П'єра де Кубертена Міжнародний спортивний конгрес затвердив основи Олімпійської хартії. Саме цей статут є основним конституційним інструментом, що формулює основні правила та головні цінності олімпізму. Організатори першої відродженої Олімпіади, які бажають надати змаганням "дух античності", мали чимало труднощів при виборі видів спорту, які можна було б вважати олімпійськими. Наприклад, футбол після довгих і спекотних суперечок було виключено зі списку змагань І Олімпіади (1896 рік, Афіни), оскільки члени МОК стверджували, що ця командна гра різко відрізняється від античних змагань - адже в давнину атлети виступали виключно в індивідуальних змаганнях.

Часом до олімпійських зараховували досить екзотичні види змагань. Наприклад, на II Олімпіаді (1900 р., Париж) проводилися змагання з плавання під водою і плавання з перешкодами (спортсмени долали дистанцію в 200 метрів, пірнаючи під човни, що стоять на якорі, і огинаючи занурені у воду колоди). На VII Олімпіаді (1920, Антверпен) змагалися в метанні списа обома руками, а також в метанні палиці. А на V Олімпіаді (1912 р., Стокгольм) спортсмени змагалися у стрибках у довжину, висоту та потрійних стрибках з місця. Також олімпійським видом спорту довгий час вважалися змагання з перетягування каната і штовхання каменю (який лише в 1920 році був замінений ядром, яке застосовується і в наші дні).

Багато проблем було й у суддів – адже у кожній країні на той момент діяв різний регламент змагань. Оскільки за короткий термін неможливо було скласти єдині вимоги для всіх учасників, спортсменам дозволили виступати відповідно до правил, до яких вони звикли. Наприклад, бігуни на старті могли ставати як завгодно (беручи позицію високого старту, правою рукою, витягнутою вперед і т.д.). Позицію "низький старт", прийняту в наші дні, на першій Олімпіаді прийняв лише один спортсмен - американець Томас Барк.

Сучасний олімпійський рух має девіз - "Citius, Altius, Fortius" ("Швидше, Вище, Сильніше") і свою емблему - п'ять кілець, що перехрещуються (цей знак був знайдений Кубертеном на одному з дельфійських вівтарів). Олімпійські кільця є символом об'єднання п'яти континентів (блакитне символізує Європу, чорне – Африку, червоне – Америку, жовте – Азію, зелене – Австралію). Також Олімпійські ігри мають власний прапор - біле полотнище з олімпійськими кільцями. Причому кольори кілець та прапора підібрані так, що хоча б один із них зустрічається на національному прапорі будь-якої з країн світу. І емблема, і прапор були прийняті та затверджені МОК з ініціативи барона Кубертена у 1913 році.

Барон П'єр Кубертен першим запропонував відродити Олімпійські ігри.Дійсно, завдяки зусиллям цієї людини Олімпіада стала одним із найбільших спортивних змагань у світі. Однак ідею відродження цього виду змагань і виведення їх на світову арену висловлювали раніше ще дві людини. Грек Євангеліс Запас ще у 1859 році за власні гроші організував проведення Олімпіади в Афінах, а англієць Вільям Пенні Брукс у 1881 році запропонував уряду Греції проводити змагання одночасно у Греції та Англії. Він став організатором ігор під назвою "Олімпійська пам'ять" у містечку Мач Венлок, а в 1887 році - ініціатором проведення загальнонаціональних Британських Олімпійських ігор. В 1890 Кубертен відвідав ігри в Мач Венлоці і високо оцінив ідею англійця. Кубертен розумів, що за допомогою відродження Олімпіади можна, по-перше, підняти престиж столиці Франції (саме в Парижі, на думку Кубертена, мала відбутися перша Олімпіада, і лише наполегливі протести представників інших країн призвели до того, що першість була віддана батьківщині Олімпійських ігор - Греції), по-друге, оздоровити націю та створити потужну армію.

Девіз Олімпіади вигадав Кубертен.Ні, олімпійський девіз, що складається із трьох латинських слів - "Citius, Altius, Fortius!" був уперше виголошений священиком французом Анрі Дідоном на церемонії відкриття спортивних змагань у одному з коледжів. Кубертену, який був присутній на церемонії, сподобалися слова - на його думку, саме ця фраза виражає мету атлетів усього світу. Пізніше, з ініціативи Кубертена, цей вислів став девізом Олімпійських ігор.

Олімпійський вогонь знаменував початок усіх Олімпіад.Справді, у Стародавній Греції учасники змагань запалювали вогонь на вівтарях Олімпії, щоб нагородити богів. Честь особисто запалити вогонь на жертовнику богу Зевсу надавалася переможцю змагань з бігу - найдавнішої спортивної дисципліни. Крім того, в багатьох містах Еллади проводилися змагання бігунів із запаленими смолоскипами - Прометейї, присвячені міфічному герою, богоборцю та захиснику людей Прометею, який викрав вогонь із гори Олімп та подарував його людям.

На відроджених Олімпійських іграх вогонь вперше був запалений на IX Олімпіаді (1928, Амстердам), причому, як стверджують дослідники, він не був доставлений, згідно з традицією, естафетою з Олімпії.Насправді ця традиція була відроджена лише 1936 року на XI Олімпіаді (Берлін). З того часу біг факелоносців, які доставляють вогонь, запалений сонцем в Олімпії, до місця проведення Олімпіади – урочистий пролог ігор. Олімпійський вогонь долає до місця змагання тисячі кілометрів, а 1948 року навіть був перевезений через море, щоб дати початок XIV Олімпіаді, що проводилася в Лондоні.

Олімпіади ніколи не ставали причиною конфліктів.На жаль, ставали. Справа в тому, що святилище Зевса, за якого зазвичай проводилися ігри, знаходилося під контролем міста-держави Елліс. За свідченнями істориків, як мінімум двічі (668 і в 264 рр. до. н.е.) сусіднє місто Піса, використовуючи військову силу, робило спробу захоплення святилища, сподіваючись таким чином отримати контроль над проведенням Олімпіад. Через деякий час з найбільш шанованих громадян вищезгаданих міст була сформована суддівська колегія, яка оцінювала виступ спортсменів і вирішувала, кому з них дістанеться лавровий вінок переможця.

У давнину в Олімпіадах брали участь лише греки.Справді, в античній Греції лише грецькі атлети мали право брати участь у змаганнях – варварам було заборонено вхід на стадіон. Однак це правило було скасовано, коли Греція, яка втратила незалежність, увійшла до складу Римської Імперії - до участі у змаганнях стали допускатися представники різних народностей. Навіть імператори сходили до участі в Олімпіадах. Наприклад, Тіберій був чемпіоном у гонках на колісницях, а Нерон переміг у змаганні музикантів.

В античних Олімпіадах жінки не брали участі.Справді, у Стародавню Грецію жінкам як заборонялося брати участь у Олімпійських іграх - прекрасних леді навіть у трибуни не пускали (виняток робилося лише жриць богині родючості Деметри). Тому іноді особливо азартні вболівальниці пускалися на хитрощі. Наприклад, мати одного з атлетів – Каліпатерія, – щоб поспостерігати за виступом сина, переодяглася чоловіком та чудово зіграла роль тренера. За іншою версією вона брала участь у змаганні бігунів. Каліпатерію впізнали і засудили до страти - відважну спортсменку мали скинути з Тифійської скелі. Але з огляду на те, що її чоловік був олімпіоником (тобто переможцем Олімпіади), а сини – переможцями на змаганнях юнаків, судді помилували Каліпатерію. Але колегія суддів (елланодиків) зобов'язала атлетів надалі виступати на змаганнях оголеними, щоб уникнути повторення вищеописаного інциденту. При цьому слід зауважити, що дівчата у Стародавній Греції аж ніяк не цуралися занять спортом, та й любити змагатися. Тому в Олімпії проводилися ігри, присвячені Гері (дружині Зевса). У цих змаганнях (на які, до речі, чоловіки не допускалися) брали участь виключно дівчата, змагаючись у боротьбі, бігу та гонках на колісницях, що проходили на тому ж стадіоні за місяць до або через місяць після змагань спортсменів-чоловіків. Також жінки-спортсменки брали участь в Істмійських, Німейських та Піфійських іграх.
Цікаво, що в Олімпійських іграх, відроджених у ХІХ столітті, спочатку також змагалися виключно чоловіки-спортсмени. Лише у 1900 році у змаганнях з вітрильного та кінного спорту, тенісу, гольфу та крокету взяли участь жінки. А до складу МОК представниці прекрасної статі увійшли лише 1981 року.

Олімпіада - лише можливість продемонструвати силу та молодецтво чи завуальований спосіб вибору та підготовки тренованих бійців.Спочатку Олімпійські ігри були одним із способів шанування бога Зевса, частина грандіозного культового святкування, під час якого приносилися жертви Громовержцю - з п'яти днів Олімпіади два (перший та останній) присвячувалися виключно урочистим ходам та жертвопринесенням. Однак згодом релігійний аспект відійшов на задній план, а політична та комерційна складова змагань виявлялися дедалі сильнішими та яскравішими.

У давнину Олімпійські ігри сприяли мирному співіснуванню народів – адже на час олімпійського перемир'я війни припинялися.Дійсно, міста-держави, які брали участь в іграх, припиняли військові дії на п'ятиденний термін (саме стільки тривала Олімпіада), щоб дати можливість спортсменам безперешкодно дістатися місця проведення змагань - до Еліди. Згідно з правилами, учасники змагання та вболівальники не мали права вступати в бій між собою, навіть якщо їхні держави перебували у стані війни одна з одною. Однак це зовсім не означає повного припинення ворожнечі – після закінчення Олімпійських ігор воєнні дії відновлювалися. Та й самі дисципліни, обрані для проведення змагань, більше нагадували підготовку доброго бійця: метання списа, біг у обладунках та, звичайно, надзвичайно популярний панкратіон – вулична бійка, обмежена лише забороною кусатись та видавлювати очі супернику.

Вислів "Головне не перемога, а участь" був придуманий древніми греками.Ні, автором вислову "Найголовніше у житті не перемога, а участь. Суть у цікавій боротьбі" був барон П'єр де Кубертен, який у ХІХ столітті відродив традицію Олімпійських ігор. А в Стародавній Греції перемога була основною метою тих, хто змагався. У ті часи навіть не присуджувалися призи за другі і треті місця, а ті, що програли, як свідчать письмові джерела, були дуже вражені своєю поразкою і намагалися якнайшвидше втекти.

У давнину змагання велися чесно, лише у наші дні спортсмени задля досягнення кращих результатів використовують допінг тощо.На жаль, це негаразд. У всі часи спортсмени, прагнучи перемоги, використовували не зовсім чесні методи. Наприклад, борці натирали тіло олією, щоб легше звільнятися від захоплення суперника. Бігуни на довгі дистанції "зрізали кути" або підставляли підніжку супернику. Були й спроби підкупу суддів. Викритому в шахрайстві атлету доводилося розщедрюватися - на ці гроші виготовлялися бронзові статуї Зевсу, які встановлювалися вздовж дороги до стадіону. Наприклад, у II столітті до н.е. під час однієї з Олімпіад було встановлено 16 статуй, що свідчить про те, що навіть у давні часи чесну гру вели аж ніяк не всі спортсмени.

У Стародавній Греції змагалися лише заради здобуття лаврового вінка та немеркнучої слави.Звичайно, вихваляння - річ приємна, та й рідне місто зустрічало переможця з радістю - олімпіонік, одягнений у пурпур і увінчаний лавровим вінком, в'їжджав не через ворота, а через спеціально підготовлений пролом у міській стіні, який відразу залаштовувався, "щоб олімпійська слава не залишала місто". Однак не тільки лавровий вінок і прославлення були метою тих, хто змагався. Саме слово "атлет" у перекладі з давньогрецької означає "змагається заради призів". І нагороди, які здобував переможець у ті часи, були чималі. Крім скульптури, яка встановлюється на честь переможця або в Олімпії біля святилища Зевса, або на батьківщині спортсмена, а то й обожнювання, атлету належала чимала на той час сума - 500 драхм. Крім того, він отримував цілу низку політичних та економічних привілеїв (наприклад, звільнення від усіх видів повинностей) і до кінця своїх днів мав право щодня безкоштовно пообідати у міському управлінні.

Рішення про закінчення поєдинку борців ухвалювали судді.Це негаразд. Як у боротьбі, так і в кулачному бою сам боєць, який прийняв рішення здатися, піднімав праву руку з відстовбурченим вгору великим пальцем - цей жест служив сигналом закінчення сутички.

Лавровими вінками вінчали атлетів, які перемогли у змаганнях.Це справді так – саме лавровий вінок був у Стародавній Греції символом перемоги. А вінчали їм не лише спортсменів, а й коней, які забезпечили своєму господареві перемогу у змаганні колісниць.

Жителі Еліди були найкращими спортсменами у Греції.На жаль, це негаразд. Не дивлячись на те, що в центрі Еліди знаходилася всееллінська святиня - храм Зевса, при якому регулярно проводилися Олімпіади, жителі цієї області користувалися поганою славою, бо були схильні до пияцтва, брехні, педерастії та лінощів, мало відповідаючи ідеалу міцного духом. Однак у войовничості та передбачливості їм не відмовиш – зумівши довести сусідам, що Еліда – країна нейтральна, проти якої не можна вести війну, елейці, проте, продовжували напади на прилеглі області з метою захоплення цих.

Олімпія знаходилася неподалік священної гори Олімп.Помилкова думка. Олімп - найвища гора Греції, на вершині якої, за переказами, жили боги, розташована на півночі країни. А місто Олімпія розташовувалося на півдні - в Еліді, на острові Пелопонес.

В Олімпії, окрім звичайних громадян, жили найвідоміші атлети Греції.В Олімпії постійно проживали тільки жерці, а спортсмени і вболівальники, що величезно стікалися до міста раз на чотири роки (стадіон був розрахований на присутність 50000 глядачів!), змушені були тулитися у власноруч виготовлених наметах, куренях, а то й просто просто неба . Лише для почесних гостей було збудовано леонідайон (готель).

Для вимірювання часу, який знадобився атлетам для подолання дистанції, у Стародавній Греції використовували клепсидру, а довжину стрибків міряли кроками.Помилкова думка. Прилади для вимірювання часу (сонячний або пісочний годинник, клепсидра) були неточні, та й відстані найчастіше міряли "на вічко" (наприклад, стадія - це 600 футів або відстань, яку може пройти людина спокійним кроком за час повного сходу сонця, т.е. е. приблизно за 2 хвилини). Тому ні час проходження дистанції, ні довжина стрибків не мала значення – переможцем вважався той, хто приходив до фінішу першим або стрибнув далі за всіх.
Навіть у наші дні для оцінки досягнення спортсменів тривалий час використовували візуальне спостереження - аж до 1932 року, коли на X Олімпіаді в Лос-Анжелесі вперше було використано секундомір та фотофініш, які надзвичайно полегшили роботу суддів.

Довжина марафонської дистанції з давніх-давен була постійною.Це негаразд. У наш час марафон (одна з дисциплін легкої атлетики) – це забіг на дистанцію 42 км 195 м. Ідею організації забігу запропонував французький філолог Мішель Бреаль. Оскільки і Кубертену, і грецьким організаторам ця пропозиція сподобалася, марафон було включено до списку олімпійських видів спорту одним із перших. Розрізняють шосейний марафон, біг пересіченою місцевістю та напівмарафон (21 км 98 м). Шосейний марафон включений до програми Олімпійських ігор з 1896 року для чоловіків та з 1984 року – для жінок.
Проте довжина марафонської дистанції змінювалася неодноразово. Легенда свідчить, що 490 року до н.е. грецький воїн Фідіппід (Філіппід) пробіг без зупинки від Марафона до Афін (приблизно 34,5 км), щоб порадувати співвітчизників звісткою про перемогу. За іншою версією, викладеною Геродотом, Фідіппід був гінцем, посланим за підкріпленням з Афін до Спарти і подолавши за два дні відстань у 230 км.
На першій сучасній Олімпіаді змагання з марафонського бігу проходили маршрутом у 40 км, прокладеному між Марафоном та Афінами, а ось надалі довжина дистанції варіювалася в досить широких межах. Наприклад, на IV Олімпіаді (1908 р., Лондон) довжина маршруту, прокладеного від Віндзорського замку (королівської резиденції) до стадіону склала 42 км 195 м. На V Олімпіаді (1912 р., Стокгольм) довжина марафонської дистанції була змінена 200 м, але в VII Олімпіаді (1920 р., Антверпен) бігунам довелося долати відстань 42 км 750 м. Довжина дистанції змінювалася 6 разів, і лише 1921 року було встановлено остаточна довжина марафонського забігу - 42 км 195

Олімпійські нагороди отримують спортсмени, які показали найкращі результати у змаганнях після довгої боротьби з гідними суперниками.Це справді так, однак із цього правила існують винятки. Наприклад, гімнастка Олена Мухіна, яка за кілька днів до Олімпіади на одному із тренувань пошкодила шийний хребець, була удостоєна олімпійського ордену за мужність. Причому вручав їй нагороду особисто президент МОК Хуан Антоніо Самаранч. А на III Олімпіаді (1904 р, Сент-Луїс, штат Міссурі) беззастережними переможцями стали американські спортсмени через майже повну відсутність конкуренції - багато зарубіжних атлетів, які не мали достатньої суми грошей, просто не змогли взяти участь у змаганнях, віддавши пальму першості. .

Екіпірування спортсменів здатне вплинути на результати змагань.Це справді так. Для порівняння: на першій сучасній Олімпіаді форма спортсменів була виготовлена ​​з вовни (матеріалу доступного та недорогого), взуття, підошви якого постачали спеціальними шипами, - зі шкіри. Зрозуміло, що така форма доставляла чимало незручностей, що змагаються. Найбільше страждали плавці - адже їхні костюми були пошиті з бавовняної тканини, і, тяжкі від води, сповільнювали швидкість спортсменів. Слід також згадати, що, наприклад, для стрибунів у висоту з жердиною мати не передбачалися - змагання були змушені думати не лише про те, як подолати планку, а й про правильність приземлення.
У наші дні, завдяки розвитку науки та появі нових синтетичних матеріалів, спортсмени відчувають набагато менше дискомфорту. Наприклад, костюми для легкоатлетів створюються так, щоб звести до мінімуму ризик розтягування м'язів та зменшити силу опору вітру, а матеріал на основі шовку та лайкри, з яких шиють спортивний одяг, відрізняються низькою гігроскопічною, та забезпечують швидке випаровування вологи. Для плавців також створюються спеціальні костюми, що обтягують, з вертикальними смугами, що дозволяють максимально ефективно долати опір води і розвивати найбільшу швидкість.
Чимало сприяє досягненню високих результатів і спортивне взуття, спеціально спроектоване з урахуванням передбачуваних навантажень. Саме завдяки новій моделі взуття, з внутрішніми камерами, наповненими вуглекислим газом, десятиборець з Америки Дейв Джонсон продемонстрував у 1992 році найкращий результат в естафеті 4х400 м.

В Олімпійських іграх беруть участь лише молоді, сповнені сил спортсмени.Чи не обов'язково. Найстаріший учасник Олімпійських ігор - Оскар Свабн, житель Швейцарії, посів друге місце у змаганнях зі стрільби на VII Олімпіаді (1920 р., Антверпен) у віці 72 років. Більше того, саме його було відібрано для участі у змаганнях 1924 року, але за станом здоров'я змушений був відмовитись.

Найбільше медалей на Олімпіадах вибороли спортсмени СРСР (пізніше - Росії).Ні, в загальному заліку (згідно з даними про всі Олімпійські ігри, до 2002 року включно) головує США - 2072 медалі, з них 837 золотих, 655 срібних та 580 бронзових. СРСР на другому місці – 999 медалей, з них 388 золотих, 317 срібних та 249 бронзових.

Олімпійські ігри, Ігри Олімпіади – найбільші міжнародні комплексні спортивні змагання сучасності, що проводяться кожні чотири роки. Традиція, що існувала у Стародавній Греції, наприкінці XIX століття була відроджена французьким громадським діячем П'єром де Кубертеном. Олімпійські ігри, відомі також як Літні Олімпійські ігри, проводилися кожні чотири роки, починаючи з 1896 року, за винятком років, що припали на світові війни. У 1924 році було засновано Зимові Олімпійські ігри, які спочатку проводилися в той же рік, що й літні. Однак, починаючи з 1994 року, час проведення зимових Олімпійських ігор зрушено на два роки щодо часу проведення літніх ігор.

Античні Олімпійські ігри

Олімпійські ігри Стародавньої Греції являли собою релігійне та спортивне свято, яке проводилося в Олімпії. Відомості про походження ігор втрачені, але збереглося кілька легенд, що описують цю подію. Перше документально підтверджене святкування належить до 776 р. до н. е., хоча відомо, що ігри проводилися і раніше. На час проведення ігор оголошувалося священне перемир'я, у цей час не можна було вести війну, хоч це неодноразово порушувалося.

Олімпійські ігри суттєво втратили своє значення з приходом римлян. Після того, як християнство стало офіційною релігією, ігри стали розглядатися як вияв язичництва і в 394 н. е. вони були заборонені імператором Феодосія I.

Відродження Олімпійської ідеї

Олімпійська ідея після заборони античних змагань не зникла назовсім. Наприклад, в Англії протягом XVII століття неодноразово проводилися «олімпійські» змагання та змагання. Пізніше схожі змагання організовувалися у Франції та Греції. Проте, це були невеликі заходи, що мали, у кращому разі, регіональний характер. Першими справжніми попередниками сучасних Олімпійських ігор є «Олімпії», які проводилися регулярно у період 1859–1888 років. Ідея відродження Олімпійських ігор у Греції належала поетові Панайотису Суцосу, втілив їх у життя громадський діяч Євангеліс Заппас.

У 1766, в результаті археологічних розкопок в Олімпії, було виявлено спортивні та храмові споруди. У 1875 р. археологічні дослідження та розкопки продовжилися під німецьким керівництвом. На той час у Європі були в моді романтично-ідеалістичні уявлення про античність. Бажання відродити олімпійське мислення та культуру поширилося досить швидко по всій Європі. Французький барон П'єр де Кубертен (фр. Pierre de Coubertin)сказав тоді: «Німеччина розкопала те, що залишилося від давньої Олімпії. Чому Франція не може відновити стару велич?».

Барон П'єр де Кубертен

На думку Кубертена, саме слабкий фізичний стан французьких солдатів став однією з причин поразки французів у Франко-прусській війні 1870-1871. Він прагне змінити становище з допомогою поліпшення фізичної культури французів. Водночас він хотів подолати національний егоїзм і зробити внесок у боротьбу за мир та міжнародне порозуміння. «Молодь світу» мала мірятися силами у спортивних змаганнях, а не на полях битв. Відродження Олімпійських ігор здавалося в його очах найкращим рішенням, щоб досягти обох цілей.

На конгресі, проведеному 16-23 червня 1894 року в Сорбонні (Паризький університет), він представив свої думки та ідеї міжнародній публіці. В останній день конгресу (23 червня) було ухвалено рішення про те, що перші Олімпійські Ігри сучасності повинні відбутися в 1896 році в Афінах, у країні-родоначальниці Ігор – Греції. Щоб організувати проведення Ігор, було започатковано Міжнародний олімпійський комітет (МОК). Першим президентом Комітету став грек Деметріус Вікелас, який був президентом до закінчення перших Олімпійських Ігор 1896 року. Генеральним секретарем став барон П'єр де Кубертен.

Перші Ігри сучасності пройшли справді з великим успіхом. Незважаючи на те, що участь в Іграх взяли всього 241 атлет (14 країн), Ігри стали найбільшою спортивною подією, що колись пройшла з часів Стародавньої Греції. Грецькі офіційні особи були такі задоволені, що висунули пропозицію про «вічне» проведення Ігор Олімпіади на їхній батьківщині, в Греції. Але МОК запровадив ротацію між різними державами, щоб кожні 4 роки Ігри змінювали місце проведення.

Після першого успіху, олімпійський рух зазнав першої у своїй історії кризи. Ігри 1900 у Парижі (Франція) та Ігри 1904 у Сент-Луїсі (штат Міссурі, США) були поєднані зі Всесвітніми виставками. Спортивні змагання тягнулися місяцями та майже не мали інтересу у глядачів. В Іграх у Сент-Луїсі брали участь майже американські спортсмени, оскільки з Європи дістатися через океан у ті роки було дуже складно з технічних причин.

На Олімпійських іграх 1906 року в Афінах (Греція) знову вийшли на перше місце спортивні змагання та результати. Хоча МОК спочатку визнавав і підтримував проведення цих «проміжних Ігор» (загалом через два роки після попередніх), зараз ці Ігри не визнаються олімпійськими. Деякі спортивні історики вважають Ігри 1906 р. порятунком олімпійської ідеї, оскільки вони не дали іграм стати «безглуздими і непотрібними».

Сучасні Олімпійські ігри

Принципи, правила та положення Олімпійських ігор визначені Олімпійською хартією, основи якої затверджені Міжнародним спортивним конгресом у Парижі в 1894, що прийняв на пропозицію французького педагога та громадського діяча П'єра де Кубертена рішення про організацію Ігор за зразком античних та створення Міжнародного олімп.

Відповідно до хартії Ігор Олімпіади «…об'єднують спортсменів-аматорів усіх країн у чесних та рівноправних змаганнях. Стосовно країн та окремих осіб не допускається жодної дискримінації з расових, релігійних чи політичних мотивів…». Ігри проводять у перший рік олімпіади (4-річного періоду між іграми). Рахунок олімпіадам ведеться з 1896, коли відбулися перші Олімпійські ігри (I Олімпіада - 1896-99). Олімпіада отримує свій номер і в тих випадках, коли ігри не проводяться (наприклад, VI - 1916-19, XII-1940-43, XIII - 1944-47). Символ Олімпійських ігор – п'ять скріплених кілець, що символізують поєднання п'яти частин світу в олімпійському русі, т.з. олімпійські обручки. Колір кілець у верхньому ряду – блакитний для Європи, чорний для Африки, червоний для Америки, у нижньому ряду – жовтий для Азії, зелений для Австралії. Крім олімпійських видів спорту, організаційний комітет має право на свій вибір включити до програми показові змагання з 1-2 видів спорту, не визнаних МОК. У тому ж році, що і Олімпіада, з 1924 року проводяться зимові Олімпійські ігри, які мають свою нумерацію. Починаючи з 1994 року, терміни проведення зимових Олімпійських ігор були зрушені на 2 роки щодо літніх. Місце проведення Олімпіади обирає МОК, право їх організації надається місту, а чи не країні. Тривалість не більше 15 днів (зимових ігор – не більше 10).

Олімпійський рух має свої емблему і прапор, затверджені МОК на пропозицію Кубертена в 1913 році. Емблема - олімпійські кільця. Девіз – Citius, Altius, Fortius (швидше, вище, сильніше). Прапор - біле полотнище з олімпійськими кільцями, з 1920 року піднімається на всіх Іграх.

Серед традиційних ритуалів Ігор:

* запалення олімпійського вогню на церемонії відкриття (вогонь запалюється від сонячних променів в Олімпії та доставляється факельною естафетою спортсменів до міста-організатора Ігор);
* Виголошення одним із видатних спортсменів країни, в якій відбувається Олімпіада, олімпійської клятви від імені всіх учасників ігор;
* Виголошення від імені суддів клятви про неупереджений суддівство;
* вручення переможцям та призерам змагань медалей;
* Підняття державного прапора та виконання національного гімну на честь переможців.

З 1932 року місто-організатор будує «олімпійське село» - комплекс житлових приміщень для учасників ігор. Відповідно до хартії, Ігри є змаганнями між окремими спортсменами, а не між національними командами. Однак з 1908 набув поширення т.з. неофіційний загальнокомандний залік – визначення місця, зайнятого командами, за кількістю отриманих медалей та набраних у змаганнях очок (очки нараховуються за перші 6 місць за системою: 1-е місце – 7 очок, 2-е – 5, 3-е – 4, 4) -е – 3, 5-е – 2, 6-е – 1). Звання олімпійського чемпіона є найбільш почесним та бажаним у кар'єрі спортсмена у тих видах спорту, за якими проводяться олімпійські турніри. Винятком є ​​футбол, оскільки звання чемпіона світу в цьому виді спорту набагато престижніше.



Сподобалася стаття? Поділіться з друзями!
Чи була ця стаття корисною?
Так
Ні
Дякую, за Ваш відгук!
Щось пішло не так і Ваш голос не був врахований.
Дякую. Ваше повідомлення надіслано
Знайшли у тексті помилку?
Виділіть її, натисніть Ctrl+Enterі ми все виправимо!